УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
Іменем України
Апеляційний суд міста Києва у складі головуючого - судді судової палати у кримінальних справах Скавроніка В.М., за участі ОСОБА_2 - особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, його захисника ОСОБА_3, при секретареві Гарібян К.Е. розглянув 28 травня 2010 року у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду справу за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на постанову судді Солом’янського районного суду м. Києва від 30.03.2010 року, якою
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, не
працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України та притягнуто до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
Як вказано в постанові, ОСОБА_2, 08.03.2010 року, о 14 год. 50 хв., на вул.. Тимошенко в м. Києві керував автомобілем марки «ВАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1, з явними ознаками алкогольного сп’яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини роту, нерозбірлива мова, нестійка хода, почервоніння очей, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, що підтверджується висновком лікаря нарколога.
В апеляційній скарзі захисник просить постанову судді скасувати та закрити відносно ОСОБА_2 справу за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, оскільки матеріали справи відносно ОСОБА_2 сфальсифіковано працівниками ДАЇ, які неправомірно застосували до його підзахисного наручники лише за те, що він не надав їм для перевірки документи на автомобіль та право керування ним, тому що вони не пояснили причини такої перевірки.
Захисник зазначив, що ОСОБА_2 на момент його затримання не перебував у стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується висновком спеціаліста Київського міського бюро судових експертиз про те, що в крові та сечі ОСОБА_2 під час дослідження 09.03.2010 року етилового спирту не виявлено.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2, свідків, спеціаліста-експерта, дослідивши матеріали справи, надавши ОСОБА_2 та його захиснику заключне слово, перевіривши матеріалами справи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про її обґрунтованість та безпідставність постанови судді, яка підлягає скасуванню, а справа закриттю з наступних підстав.
Як пояснив ОСОБА_2, він із своїм знайомим ОСОБА_4, 08.03.2010 року, приблизно о 4 год. під’їхав до ресторану Макдональдс, розташованому на вул. Тимошенко в м. Києві, щоб купити продукти харчування. Після того як він припаркував автомобіль на автостоянці, до нього підійшли працівники ДАЇ, як потім з’ясувалося – ОСОБА_5. і ОСОБА_6. Один з них запропонував йому надати їм документи на автомашину та посвідчення водія для перевірки, не пояснюючи при цьому мотивів такої вимоги, оскільки він не порушував Правил Дорожнього руху.
Після його відмови надати їм вказані документи вказані працівники ДАЇ почали застосовувати до нього фізичну силу, витягувати з автомобіля, викликали наряд патрульно-постової служби, після чого на нього були одягнені наручники, його було доставлено до лікаря-нарколога на вул. Сім’ї Хохлових в м. Києві, який, не обстежуючи його, а лише поводивши перед очима ручкою, зробив безпідставний висновок про те, що він знаходився у стані алкогольного сп’яніння, хоча він цього дня не вживав алкогольних напоїв і не міг перебувати в такому стані. Після цього його автомобіль було поміщено на штраф майданчик, що на вул. Озерній в м. Києві. Свідкам, які внесені в протоколи про адміністративне правопорушення та про поміщення його автомашини на штраф майданчик не пред’являли і вони не могли бачити, в якому стані він в той момент перебував.
Незаконні дії працівників міліції він оскаржив прокурору.
Свідок ОСОБА_4 дав апеляційному суду аналогічні пояснення, вказавши, що ОСОБА_2 і він не вживали спиртного і не перебували у стані алкогольного сп’яніння.
Допитані в судовому засіданні як свідки працівники ДАЇ ОСОБА_5 і ОСОБА_6 наполягали на правомірності своїх дій та підтвердили викладені ними в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України. При цьому вони пояснили, що не звернули увагу за якою саме методикою проводилося обстеження ОСОБА_2 лікарем-наркологом на предмет алкогольного чи іншого сп’яніння, до якого вони його привезли. Втім кров та сеча ОСОБА_2 на предмет наявності в них алкоголю не досліджувалися. Але вони повністю підтверджують, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння.
Свідок ОСОБА_8, в присутності якого було складено протокол про адміністративне правопорушення та протокол затримання та огляду транспортного засобу, підтвердив факт їх підписання на території штрафмайданчику та стверджував, що водія ОСОБА_2 він в обличчя не бачив, але, стоячи поруч з автомобілем ДАЇ, чув як на пропозицію працівника ДАЇ підписати протокол про адміністративне правопорушення якийсь чоловік, який знаходився на задньому сидінні, відповів відмовою. Він підписав протокол, тому що повірив працівникам ДАЇ, які стверджували, що ОСОБА_2, за викладених в протоколі обставин керував автомобілем в стані алкогольного сп’яніння і показали йому висновок лікаря-нарколога.
Згідно з даними Висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського бюро судово-медичної експертизи Синиченка О.О., від 09.03.2010 року № 30г/р, «в результаті токсилогічного дослідження крові та сечі гр. ОСОБА_2 не знайдено метиловий та етиловий спирти, а також пропілів, бутиловий, аміловий спирти та їх ізомери» (а. с. 18-19).
В своїй відповіді за № 01/624 від 23.03.2010 року на запит захисника ОСОБА_3 начальник Київського міського бюро судово-медичної експертизи Юрченко В.Т. повідомив про те, що «за даними спеціальної літератури етиловий алкоголь в крові може бути визначений протягом 24 годин з моменту його вживання, а в сечі – 36-48 годин. На цей процес впливає дуже багато чинників – кількість вжитих спиртовмісних напоїв, кількість прийомів етилового алкоголю, особливості організму тощо» (а. с. 21) .
Будучи опитаним в судовому засіданні, спеціаліст ОСОБА_7 підтвердив достовірність та правильність наданого ним висновку, зазначеного вище, та відповіді керівника Київсьгого міського бюро судово-медичної експертизи, вказавши, що кількість вжитого особою алкоголю дійсно впливає на тривалість знаходження його в крові та сечі людини. Він також підтвердив той факт, що, як йому відомо від керівника відділу, ОСОБА_2 особисто звернувся в Бюро для проведення лабораторних досліджень його сечі та крові на предмет наявності чи відсутності в них алкоголю, заповнивши наданий йому типовий бланк заяви. Він з ОСОБА_2 особисто не спілкувався.
За таких обставин, враховуючи викладені вище докази у справі, апеляційний суд вважає сумнівними пояснення працівників ДАЇ ОСОБА_5 і ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_2 керував автомобілем в стані алкогольного сп’яніння, та не бере їх до уваги, оскільки вони, як і дані протоколу про адміністративное правопорушення, складеного відносно ОСОБА_2, копію якого в порушення ч. 2 ст. 254 КпАП України йому не було вручено, спростовуються даними, що містяться в поясненнях ОСОБА_2, зазначених свідків, у висновку спеціаліста та у відповіді керівництва Київського міського бюро судово-медичної експертизи.
Апеляційний суд критично ставиться до Висновку лікаря нарколога Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» (а. с. 3-4) про те, що ОСОБА_2 на момент його обстеження о 5 год. 20 хв. 08.03.2010 року перебував у стані алкогольного сп’яніння, та не бере його до уваги, оскільки в ньому відсутні дані про те, за якою саме методикою проводилося вказане обстеження, які саме дані вказують на те, що ОСОБА_2 перебував на момент обстеження в стані алкогольного сп’яніння тощо.
Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта та ОСОБА_2 про те, що якби він перебував 08.03.2010 року у стані алкогольного сп’яніння, як це вказано в протоколі і як про це стверджують працівники ДАЇ, то результати лабораторних досліджень вказали б на наявність в його сечі і крові залишків алкоголю, проте він відсутній.
Апеляційний суд погоджується з висловленою в заключному слові думкою ОСОБА_2 та його захисника про всебічне та повне з’ясування обставин справи та вважає досліджені в ній докази достатніми для обґрунтованого і законного вирішення справи, оскільки і працівники патрульно-постової служби, і лікар-нарколог, з огляду на їх дії та висновки, є зацікавленими в результатах розгляду справи.
Крім того, апеляційний суд констатує, що з причини того, що з вини працівників ДАЇ ОСОБА_5 і ОСОБА_6, а також, і в першу чергу – лікаря нарколога Козлова Л.Л. не був взятий забір крові та сечі ОСОБА_2 для медичного дослідження на предмет наявності чи відсутності в них алкоголю саме станом на час його затримання 08.03.2010 року, можливість беззаперечного доведення факту перебування ОСОБА_2 в стані алкогольного сп’яніння на момент керування ним автомобілем вранці цього дня втрачена.
За таких обставин не можна вважати обґрунтованим рішення судді суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України, а тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого і правомірного висновку про те, що склад даного правопорушення в діях ОСОБА_2 відсутній, що тягне за собою скасування оскаржуваної постанови та закриття справи відносно нього.
Керуючись ст. 294, ст.. 38, п. 1 ст. 247, ст. 284 КпАП України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_3, подану в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Постанову судді Солом’янського районного суду м. Києва від 30.03.2010 року про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України та притягнення його до адміністративної відповідальності у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік скасувати за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КпАП України.
Постанова Апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду
міста Києва Скавронік В.М.
|