|
Борец |
|
Зарегистрирован: 22 ноя 2009, 12:34 Сообщений: 12881 Откуда: оттуда
Авто: Нива
Город: Николаев
|
Taras Chornovil Вчера в 14:53 · І ще один четвертий допис стосовно подій останньої доби. Тут уже не про те, що відбувається, а про те, що говорять. Ці всі інсинуації за нинішніх драматичних обставин - не більше, ніж струшування повітря та розбризкування жовчі, але таке питання стоїть і для багатьох нормальних людей, тому про нього не слід забувати. 4. Чому воєнний стан не був введений раніше?
Сообщение, не относящиеся к теме
Уже вночі ті нечисленні представники опозиції, які відважилися коментувати ситуацію, робили на цьому акцент. А справжній апофеоз ненависті й злоби в цю тему зранку вклав дехто Антон Геращенко. Найперше, нагадаю, що на відміну від попередніх етапів, коли війна була побудована загалом, як гібридна, нині в бій вступили російські військові вже відкрито під своїми прапорами. Так само раптом загрози сухопутних операцій теж уже виглядають, як прямі, а не гібридні. Тобто навіть для найхиткіших факт прямої зовнішньої агресії підтверджується. Але цей аспект аж ніяк не є достатнім. Тому зосереджуся на важливіших причинах Критики Президента переважно згадують про початок анексії Криму та час боїв під Іловайськом. Хоча той же Геращенко приліпив ще купу епізодів з різного часу. Але давайте глянемо саме на ці дві події
Чи була підстава вводити воєнний стан на засіданні РНБО 28 лютого 2014-го, як і в березні того ж року, коли почалася повзуча окупація Донбасу? Так, безумовно. Правда, тоді Порошенко ще не був ні президентом, ні кандидатом, ні якимось урядовцем чи фракційним лідером. Але тоді відбулася одна дуже знакова подія. Нагадати вам про стенограму зачідання РНБО від 28 лютого? Там тільки Турчинов не надто впевнено, але все ж наполягав на введенні воєнного стану, але, припускаю, він побоявся взяти на себе персональну відповідальність (хоча мав для цього повноваження) і хотів її розмити колективним рішенням. А що вийшло в результаті? Присутні поділилися на три нерівні групи: 1) ті, хто наклали в штани від страху й прямо про це дали зрозуміти. Серед них усі силовики, включно зі свободівськими міністром оборони й генпрокурором (це щоб зараз націоналісти не були надто "героїчними"); 2) ті, хто так само від страху наклали в штани, але скористалися тим, що їхню думку напряму не запитували, а тому просто змовчали. Оскільки повного переліку учасників того розширеного засідання не було опубліковано, то знаємо лише, що до цієї групи належав той же Тягнибок; 3) колаборантська, представлена однією особою - Тимошенко. Саме вона, хоча не була членом РНБО, не змовчала й постійно втручалася та переконувала всіх присутніх, щоб нічого не вводити, нічогісінького не робити, ніяких заходів з оборони не застосовувати. А головне, коли вже безуспішно закінчили розгляд питання про введення воєнного стану в Криму й перейшли до теми необхідності перекидування мотивованих і злагоджених військових частин із заходу України на схід, де вже почалися небезпечні тенденції та замаячіла інтервенція, Тимошенко істерично вибухнула своєю знаменитою фразою, що ні один танк, ні один БТР не має покинути свої ангари, бо це ж така паніка почнеться, а ще це проти нас можуть використати. А ми ж маємо стати наймирнішою в світі країною...
Але є й інша обставина, яка дійсно ставила під сумнів доцільність формально вводити воєнний стан. Вона, щоправда, не виправдовує переполоханість силовиків та колаборанство Тимошенко, бо якраз про неї тоді ніхто й не згадав. І навіть врахувавши цю обставину, можна було виконувати перекидання військ із заходу. Це тема легітимізації влади на позачергових виборах президента. Тоді ж у нас був лише один легітимний орган влади - парламент, у якому половину становили регіонали та комуністи. А коли б у них прямий наказ із Кремля пересилив відчуття страху перед розплатою за скоєне, одному Богу відомо. Тому вкрай треба було якнайскорше обрати дійсно легітимного президента, бо з Турчиновим через його невизначений статус не надто охоче спілкувалися навіть наші союзники. Тоді вибори були одним із чинників порятунку країни, а не звичним етапом демократичних процедур, як нині.
Тепер про серпень 2014-го. Навіть дехто з затятих критиків влади вже сьогодні заявив, що тоді ми не могли вводити воєнний стан, оскільки це б лише погіршило ситуацію з обороною. Маю на увазі Сергія Мельничука, першого комбата Айдару. Про його відносни з чинною владою, думаю, говорити зайве. Я з ним цієї ночі був у спільному ефірі, де він сказав, що в серпні ми не могли самостійно протистояти прямому (хоча й замаскованому) рашистському вторгненню. Нам конче потрібна була передишка, щоб переформувати війська, фактично почати створювати армію, бо добровольчі батальйони зазнали колосальних втрат ще під Іловайськом і могли бути знищені цілковито за лічені тижні або й дні. А тоді, нагадаю, ситуація з нашими нинішніми партнерами була далеко не така, як зараз. Вони жорстко тиснули на Порошенка, щоб він не вводив воєнний стан, не посилював воєнну компоненту в протистоянні, не називав війну війною. Чи хтось забув тодішню позицію Обами, Меркель, Оланда? Певна лояльність до їхніх вимог була розміняна на фактор більш-менш реального тиску на Кремль, що сприяло зупинці наступальних операцій, хоча остаточно це сталося лише після завершення кривавих боїв під Дебальцево.
А ще в той час уже зовсім явно почала назрівати колосальна внутрішня загроза у Верховній Раді. Регіонали й комуністи очухалися, зрозуміли, що ніякої розправи не буде й почали відверто нагліти. Вони вже слухняно не голосували за необхідні для захисту країни закони, включили політику відвертого саботажу. За останні пару місяців осінньої сесії законодавча робота практично припинилася. А перед нами стояли два головні завдання: забезпечити оборонку й соціальний статус наших захисників - тут усе практично зупинилося; та почати реалізовувати законодавче забезпечення євроінтеграції - тут і не починалося. Чи можна було тоді, отримавши, врешті, не найстрашнішими поступками, дуже умовне перемир'я, нехтувати такою внутрішньою загрозою?
Був ще один період, коли введення воєнного стану виглядало б доречним - це період боїв під Дебальцево. Але тоді вдалося поєднати два фактори: створено боєздатну армію, яка змогла на рівних битися проти рашистських регулярних військ і втягнути наших боязких і непевних партнерів у важкий, але плідний переговолрний процес. Нагадаю, що спроба дебальцевського котла розкручувалася путлєром та була Україною недопущена відразу після Мінська-2 й стала наслідком гидотного компромісу наших партнерів із путіним. Тоді вони, попри протести Порошенка таки погодили час введення сякого-такого перемир'я з відтермінуванням. Саме в ті пару днів ввести воєнний стан означало скасування результатів. Ми тоді вистояли, а далі все пішло вже не за кремлівським сценарієм, який передбачав спершу "народне повстання проти хунти в новоросії", а потім щось на зразок бліцкригу. Дебальцево тбуло останньою реальною наступальною операцією фашистської Раші. Просто декому, хто так вільно розкидається гучними фразами, вартувало б оглянутися на зовсім недавню історію.
Тому аргументів, чому тоді не було введено воєнний стан, більше ніж достатньо. Виходячи з дуже обмеженої інформації про суть нинішніх загроз, ми можемо недооцінювати потребу введення його сьогодні, думаю, що незабаром взнаємо значно більше. Але спекулювати на таких недавніх драматичних подіях - таки не гідно.
https://www.facebook.com/permalink.php? ... 0636159003
_________________ Объяснять сегодня ватнику, что он неправ - это как в 38-ом объяснять немцу, что Гитлер мудак и всё закончится катастрофой.
|
|