прокуратура, доступ к информации, приемная.

http://www.gp.gov.ua/ua/dostup.html

__________________________________________________________________________

пенсионерам

http://vartainfo.com.ua/varto/2011/04/2 ... _7907.html

http://juridical-clinic.org.ua/vnws.php?id=8 ++++ ссылки ( линки )

Поняття складу адміністративного правопорушення-проступка, як підстави для настання адміністративної відповідальності


Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру. Адміністративна відповідальність є одним з видів юридичної відповідальності, якому притаманні всі ознаки останньої. Разом з тим адміністративна відповідальність є складовою частиною адміністративного примусу і наділена всіма його ознаками.
Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Притягнення до адміністративної відповідальності — обов’язок державних органів, які є суб’єктами виконавчої влади. Їх перелік наводиться у розділі ІІІ КпАП. Суб’єктами адміністративної юрисдикції є також районні (міські) суди (судді). До винних у вчиненні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, передбачені у ст. 24 КпАП. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності є спрощеним, що створює умови для його оперативного і економічного використання. Між правопорушником та органом (посадовою особою), який накладає стягнення, відсутні службові відносини, що є характерним для дисциплінарної відповідальності. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. До цього виду юридичної відповідальності притягаються порушники загальнообов’язкових правил (норм), встановлених повноважними суб’єктами. Суб’єктами правопорушень можуть бути фізичні особи — громадяни і посадови особи, а за деякі правопорушення — державні службовці (Закон України ”Про боротьбу с корупцією”.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст.9 КпАП).
У законі одночасно наводяться два терміни: ”адміністративне правопорушення” і ”адміністративний проступок”, але останній не є особливим різновидом адміністративних правопорушень.
Адміністративне правопорушення (проступок) характеризується низкою ознак. Це передусім діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, а також акт зовнішнього вияву ставлення особи до реальної діяльності інших людей, суспільства, держави. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього вияву.
Діяння визнається адміністративним правопорушенням за наявності чотирьох ознак: суспільної шкідливості, протиправності, вини та адміністративної караності.
Суспільна шкідливість дії чи бездіяльності означає, що вона заподіює або створює загрозу заподіянням шкоди об’єктам адміністративно-правової охорони, які передбачені у ст.9 КпАП.
Протиправність означає, що дію чи бездіяльність прямо заборонено адміністративно-правовими нормами. Ознака протиправності вказує також на неприпустимість аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законодавством про адміністративні правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) може бути тільки винне діяння.
Вина полягає у психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною. Ступінь вини враховується при накладенні адміністративного стягнення, при звільненні від адміністративної відповідальності чи передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу.
Адміністративна караність свідчить, що адміністративним проступком визнається лише таке протиправне, винне діяння, за яке законодавством передбачено застосування адміністративних стягнень. Реалізація адміністративного стягнення не завжди супроводжує адміністративний проступок, але можливість застосування стягнення становить його обов’язкову властивість.
Розглянуті ознаки є найбільш характерними й істотними, притаманними будь-якому адміністративному правопорушенню (проступку), характеризують фактичну підставу адміністративної відповідальності і складають її матеріальне поняття. Останнє конкретизується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів проступку, в яких законом передбачено необхідні і специфічні ознаки того чи іншого конкретного діяння.
Адміністративні правопорушення (проступки) розрізняються за специфічними ознаками, які характеризують їх об’єктивну і суб’єктивну сторони.
Склад адміністративного правопорушення — це сукупність встановлених законом об’єктивних і суб’єктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративне правопорушення (проступок). До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну і суб’єктивну сторони та суб’єкта правопорушення.
Об’єкт адміністративного правопорушення — це те, на що воно посягає. Адміністративний проступок заподіює шкоду або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять об’єкт проступку. Залежно від ступеня узагальнення, рівня абстрактності розрізняють загальний, родовий та безпосередній об’єкти проступку.
Загальний об’єкт становить вся сукупність суспільних відносин, які охороняються законодавством про адміністративні правопорушення.
Родовий об’єкт — це група однорідних або тотожних суспільних відносин, які охороняються комплексом адміністративно-правових норм. Адміністративно-правовими засобами охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами різних галузей права: адміністративного, фінансового, цивільного, трудового, екологічного та ін. Тому родові об’єкти проступків можуть бути, наприклад, у цивільних, трудових та інших правопорушеннях. Залежно від родового об’єкта адміністративні правопорушення згруповано в главах Особливої частини розділу ІІ КпАП.
Різновидом родового є видовий об’єкт, тобто відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких проступків. Так, природоохоронні відносини, які являють собою об’єкт екологічних правопорушень, включають до себе групи відносин, спрямованих на охорону земель, надр, вод, лісів, повітря, тваринного світу.
Під безпосереднім об’єктом маються на увазі ті конкретні суспільні відносини, поставлені під охорону закону, яким заподіюється шкода правопорушенням, що підпадає під ознаки конкретного складу проступку.
Об’єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), їх шкідливі наслідки, причинний зв’язок між діяннями і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку.
Основною і обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є протиправне діяння, відсутність якого виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Всі інші ознаки мають факультативний характер. Так, шкідливі наслідки і причинний зв’язок обов’язкові лише в так званих матеріальних складах проступків (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшість же адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різноманітних правил, коли діяння становить собою склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків. Це формальні склади (наприклад, порушення правил санітарних, митних, торгівлі, охорони громадського порядку тощо). Ці склади формулюються в диспозиціях статей Особливої частини розділу ІІ КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність. В деяких випадках у диспозиціях вказується тільки на шкідливі наслідки (”пошкодження”, ”знищення”, псування”, тощо), діяння ж розуміється само по собі.
Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обов’язковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх у громадському місці, часто в диспозиціях вказується на спосіб вчинення проступку — грубе, злісне порушення, прихована передача тощо). В інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, що пом’якшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність).
Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення становить пов’язаний з його вчиненням психічний стан особи. До ознак, які характеризують суб’єктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення.
Вина — основна і обов’язкова ознака суб’єктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності.
У загальних рисах поняття цих форм вини розкривається в ст.ст.10 і 11 КпАП. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії (бездіяльності), передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала їх настання. Усвідомлення протиправного характеру діяння і передбачення шкідливих наслідків становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків — вольову ознаку.
Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії (бездіяльності), але легковажно розраховувана на їх відвернення (самовпевненість), або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла передбачити (недбалість). Якщо поняття умислу пов’язане з психічним ставленням особи до свого діяння і його наслідків, то при визначенні необережності до уваги береться ставлення лише до шкідливих наслідків.
Мотив і мета адміністративного правопорушення — факультативні ознаки суб’єктивної сторони складу проступку. Під мотивом розуміється усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яким вона керувалася при вчиненні проступку. Мета — це наслідок, результат, якого прагне досягти особа, вчиняючи адміністративне правопорушення.
Суб’єктом адміністративного правопорушення визнається фізична особа, яка досягла на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку. Ознаки, що характеризують суб’єкта проступку, поділяються на загальні і спеціальні. У наведеному визначенні названо ознаки загальні, тобто властиві будь-якому суб’єкту.
Суб’єктом проступку, по-перше, може бути фізична особа, людина. По-друге, ним може бути не будь-яка фізична особа, а тільки осудна. У законодавстві про адміністративні правопорушення не розкривається поняття осудності, воно випливає із визначення неосудності. Як вказано в ст. 20 КпАП, під неосудністю розуміється стан, в якому особа не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що осудність — це здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними, нести за них відповідальність. По-третє, суб’єктом проступку може бути особа, яка на момент вчинення адміністративного правопорушення досягла шістнадцятирічного віку.
Крім загальних ознак, у конкретних складах адміністративних правопорушень суб’єкт може характеризуватися ще й додатковими, специфічними властивостями. Такі суб’єкти називаються спеціальними. До них можна віднести, наприклад, посадових осіб, водіїв, керівників, капітанів суден, батьків, військовозобов’язаних тощо. У деяких статтях КпАП спеціальний суб’єкт не називається, хоча мається на увазі.
Окремі властивості особи не входять до складу проступку, але є важливими для визначення характеру і меж відповідальності за вчинене правопорушення. Це неповнолітні; військовослужбовці та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; іноземні громадяни і особи без громадянства; особи, для яких полювання є основним джерелом існування.
У ст.ст. 13-15 КпАП встановлено особливості адміністративної відповідальності деяких з перелічених осіб. Так, до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років за вчинення адміністративних правопорушень застосовуються заходи, передбачені ст. 241 КпАП. В окремих випадках неповнолітні згідно з ч. Ст.13 КпАП можуть нести адміністративну відповідальність на загальних підставах (у разі вчинення дрібного розкрадання, дрібного хуліганства, порушення окремих правил дорожнього руху, стрільби з вогнепальної зброї в населених пунктах, злісної непокори тощо). Однак і у цих випадках не виключається застосування заходів, передбачених ст. 241 КпАП. Виняток становлять справи про злісну непокору (ст. 185 КпАП). До неповнолітніх не може бути застосовано адміністративний арешт.
Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за недодержанням правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов’язків (ст.14 КпАП), тобто вони підлягають відповідальності не стільки за порушенням певних правил власними діями, скільки за нерозпорядливість, незабезпечення виконання цих правил іншими особами, зокрема підлеглими. Посадові особи несуть підвищену адміністративну відповідальність порівняно з громадянами, до яких застосовуються лише два види стягнень — попередження і штраф.
Стаття 15 КпАП передбачає особливості відповідальності за адміністративні правопорушення військовослужбовців і призваних на збори військовозобов’язаних, а також осіб рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ. Ці особи несуть відповідальність за адміністративні проступки за дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відповідальність. В окремих випадках їх може бути притягнено до адміністративної відповідальності — за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією, неправомірне використання державного майна, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду чи окремої постанови судді, щодо подання органу дізнання, слідчого або протесту, припису чи подання прокурора, ухилення від виконання законних вимог прокурора і за контрабанду, але за ці проступки до них не можуть бути застосовані такі стягнення, як виправні роботи і адміністративний арешт.
При порушенні правил дорожнього руху водіям транспортних засобів Збройних Сил України або інших утворених відповідно до законів України військових формувань — військовослужбовцями строкової служби штрафи як адміністративне стягнення до них не застосовуються. До зазначених осіб як захід адміністративного стягнення застосовується попередження.
Іноземні громадяни і особи без громадянства, якщо вони не мають дипломатичного імунітету, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. До них може бути застосовано і таке стягнення, як адміністративне видворення за межі України.
Законом ”Про статус народних депутатів України” закріплені особливості адміністративної відповідальності народних депутатів України та депутатів місцевих рад. Так, ст.27 Цього Закону передбачає, що застосування до них заходів адміністративного впливу, які накладаються у судовому порядку, допускається лише за згодою Верховної Ради України. Однак ст. 80 Конституції України яка гарантує депутатську недоторканість, говорить, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.
Ознаки, які характеризують об’єкт, об’єктивну і суб’єктивну сторони, суб’єкта адміністративного правопорушення, є основними. Крім них, встановлено додаткові ознаки, які підвищують ступінь суспільної шкідливості основного складу і називають кваліфікуючими. До таких обставин належать, наприклад, повторне вчинення однорідного правопорушення, наявність шкідливих наслідків, вчинення правопорушення певним суб’єктом, грубість або систематичність порушення та ін. У нормах Особливої частини розділу ІІ КпАП склади з кваліфікуючими обставинами сформульовано слідом за основними, причому основні ознаки в них, як правило, не називаються, а додається посилання на відповідну статтю або частину статті, в якій сформульовано основний склад. Наявність кваліфікуючих ознак підвищує відповідальність за адміністративні правопорушення.
Статті 18-20 КпАП встановлюють обставини, які виключають протиправність і суспільну шкідливість діяння (крайня необхідність і необхідна оборона) або винність (неосудність) особи. Тим самим виключається адміністративна відповідальність за його вчинення.
Вчиненою в стані крайньої необхідності визнається дія, спрямована на усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, державній чи колективній власності, іншим об’єктам, що охороняються законом, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими, крім протиправних засобами і якщо заподіяна шкода з менш значною, ніж відвернена. Наприклад, у стані крайньої необхідності може бути вчинене порушення дорожнього руху водієм, який доставляє травмовану людину в лікарню.
На відміну від крайньої необхідності при необхідній обороні шкода заподіюється не сторонньому об’єкту, що охороняється законом, а посягаючому на нього. При цьому захист повинен відповідати характеру і суспільній шкідливості посягання. Слід зазначити, що адміністративне правопорушення в стані необхідної оборони може бути вчинене дуже рідко. Закріпленням в законодавстві норми про необхідну оборону скоріше за все підкреслюється активна роль громадян у боротьбі з правопорушеннями, зміцненні правопорядку.
Не підлягає адміністративній відповідальності особа, яка під час вчинення протиправної дії чи бездіяльності перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану.


касу права обязанности

http://court.gov.ua/sud1170/60/


http://www.oshtrafovali.net.ua/2/77-2-from-080311.html

уведомление огис о "двойном" штрафе

На адресу Вашого проживання з відділу ДВС надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження. Читаємо її і виявляємо, що замість звичайного розміру штрафу, виконавче провадження відкрито на подвійний розмір штрафу, і державний виконавець надає Вам 7 діб для добровільного виконання.

Якщо до Вас надійшов просто виклик до відділу ДВС і з’ясувалося, що викликали саме щодо штрафу – вимагайте у виконавця вручення Вам постанови про відкриття виконавчого провадження.



Дата отримання Вами постанови про відкриття провадження має дуже важливе значення, оскільки від даної дати обчисляється строк на судове оскарження. Строк для оскарження до суду становить 10 днів з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто коли Ви дізнались про порушення свого права та інтересу. Тому паралельно з використанням перших двох кроків слід подавати і скаргу або позовну заяву, як це передбачено в третьому кроці.

Новим законом «Про виконавче провадження», що набрав чинності 08.03.2011 р. змінено порядок оскарження дій виконавця. Тепер боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно у судовому порядку. Нагадаємо в минулій редакції закону було надано право боржнику також подавати скарги до начальника відповідного органу. Наразі такого права не має, однак і тут вихід знайти можна. Закон України «Про звернення громадян» ніхто не відміняв. А відповідно до ч. 2 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем. Тому будемо звертатися із заявою (скаргою) згідно закону «Про звернення громадян» і повідомляти начальника про незаконність дій державного виконавця.


Отже, крок перший – йдемо до державного виконавця відділу ДВС, який відкрив виконавче провадження (підписав постанову про відкриття виконавчого провадження), та повідомляємо, що він неправомірно вчинив, відкривши виконавче провадження на подвійну суму штрафу, оскільки подвійний розмір може бути стягнутий лише у порядку примусового виконання постанови (ч. 2 статті 308 КУпАП). Пред’явлення постанови про накладення штрафу до відділу ДВС ще не є фактом примусового виконання. Статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є: а) звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, б) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника. Передбачити наперед, що постанова про накладення штрафу буде виконана саме в примусовому порядку державний виконавець не може, оскільки сам же в постанові про відкриття виконавчого провадження надав строк 7 днів для добровільного виконання. На підставі вказаних причин постанова про відкриття виконавчого провадження на подвійний розмір штрафу є НЕЗАКОННОЮ. Вимагаєте скасувати постанову та винести нову постанову на звичайну суму штрафу.



Далі крок другий – письмова заява або скарга на ім’я начальника ДВС відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Стаття 1 закону встановлює: громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями.

Стаття 3:

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних
депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 4 закону встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені,
належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких, зокрема, незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. На Вас в даному випадку покладено незаконний обов’язок сплати розміру штрафу, що перевищує вдвічі, ніж передбачено виконавчим документом.

За статтею 5 закону звернення адресуються, зокрема, державному органу або посадовій особі, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненні питань. Таке повноваження скасувати незаконну постанову державного виконавця передбачено вищепроцитованою ч. 2 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження».

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (стаття 7).





Начальнику

відділу Державної виконавчої служби

_______________ міського (міськрайонного) управління юстиції

в _________________________ області


від кого (Ваше ПІБ повністю)

адреса



у виконавчому провадженні по виконанню

постанови по справі про адміністративне

правопорушення серія ___ № _______ від __________201_ р.,

винесена інспектором ДПС відділення ДАІ з обслуговування м. _________

ПІБ інспектора,

резолютивна частина – накладення штрафу в сумі ______ грн.




Скарга

про незаконні дії державного виконавця ПІБ

(в порядку статтей 1, 3, 4, 5, 7 Закону України «Про звернення громадян»)


Статтею 4 закону «Про звернення громадян» встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких, зокрема, незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

За статтею 5 закону звернення адресуються, зокрема, державному органу або посадовій особі, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненні питань.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду (стаття 7).



Державним виконавцем ПІБ «__»_____ 201_ р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним виконавчим документом. Постанову про відкриття виконавчого провадження я отримав «___»______ 201__ р. Даною постановою на мене покладено незаконний обов’язок сплати розміру штрафу, що перевищує вдвічі, ніж передбачено виконавчим документом.

Вважаю постанову державного виконавця незаконною, оскільки вона винесена на суму боргу, що становить подвійний розмір штрафу, що був накладений на мене постановою про адміністративне правопорушення серія ___ № _______ від __________201_ р. Інспетором ДАІ було накладено штраф в сумі _____ грн. Виконавче провадження відкрито на подвійну суму штрафу, а саме на ______ грн.

Так, в частині 2 статті 308 КУпАП вказано: «У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу». Частина 1 цієї ж статті 308 передбачає, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП (15 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу), постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Отже, очевидно, що в ч. 2 ст. 308 КУпАП йде мова про примусове виконання саме органами державної виконавчої служби.

Тобто лише в порядку примусового виконання постанови про накладення штрафу органами державної виконавчої служби може бути стягнутий подвійний розмір штрафу, вказаний у виконавчому документі та ст. 308 КУпАП. Діяльність органів державної виконавчої служби регулюється виключно Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

а) звернення стягнення на кошти та інше майно боржника,

б) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника.

Державний виконавець ПІБ не мав права виносити постанову про відкриття виконавчого провадження на суму боргу, що відповідає подвійному розміру штрафу, оскільки передбачити наперед, що виконавчий документ буде виконаний саме в примусовому порядку він не може, тому що сам же в постанові про відкриття виконавчого провадження надає 7-денний строк для добровільного виконання. При цьому, навіть пропущення 7-денного строку для добровільної оплати не буде свідчити, що виконавчий документ буде виконаний в примусовому порядку.


Враховуючи викладені обставини винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від ____ 201_ р. за виконавчим документом – постановою по справі про адміністративне правопорушення серія ___ № _______ від __________201_ р., винесена інспектором ДПС відділення ДАІ з обслуговування м. _________ ПІБ, є НЕЗАКОННОЮ.

Враховуючи викладені обставини, на підставі наданих Вам повноважень відповідно до ч. 2 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» прошу скасувати незаконну постанову про відкриття виконавчого провадження.




«___»___________ 201__ р. підпис







Якщо начальник ДВС відмовить у задоволенні скарги, тоді крок третій.


Крок третій – подання скарги (позовної заяви) до суду. Відразу слід зазначити, що строк для оскарження становить 10 днів з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження. У разі пропуску даного строку без поважних причин суд відмовить Вам у прийнятті скарги чи адміністративної позовної заяви.



Як зазначалось боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.



Ч. 4, 5 статті 82 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.



Розділом 7 «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а саме статтею 383 Цивільного процесуального кодексу встановлено, що учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Ключові слова тут виділені – це «.. під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього кодексу..» (тобто Цивільного процесуального кодексу України). Як Ви розумієте, в більшості випадків ми маємо справу із постановою інспектора ДАІ, що не є судовим рішенням. Хоча певні справи про притягнення до адміністративної відповідальності вирішує місцевий загальний суд (див. Розділ Порушення на автодорозі та розміри штрафів) і в такому випадку випадку слід подавати скаргу саме до місцевого загального суду, який притягнув водія до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Ч. 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Так, дії (бездіяльність) державного виконавця можуть бути оскаржені до місцевого загального суду або до окружного адміністративного суду. При цьому до місцевого загального суду необхідно подавати скаргу, а до окружного адміністративного суду – адміністративну позовну заяву.



Якщо Ви подаєте скаргу до місцевого загального суду, то необхідно керуватись вимогами ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», а також статтями 383 - 386 Цивільного процесуального кодексу України.

Якщо подаєте документи до місцевого адміністративного суду, то слід керуватись ч. 5 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 6, 17, ч. 2 ст. 18, статтями 104-106, 181 Кодексу адміністративного судочинства України.



Висновок:

1. Якщо штраф був накладений на Вас інспектором ДАІ, то в такому випадку необхідно подавати адміністративну позовну заяву про визнання дій державного виконавця незаконними до окружного адміністративного суду. Окружні адміністративні суди знаходяться в обласних центрах (напр. Одеський окружний адміністративний суд, Київський окружний адміністративний суд), а також окремо в м. Києві та Севастополі.

2. Якщо штраф був накладений судом, тоді необхідно подавати скаргу про визнання дій державного виконавця незаконними до місцевого загального суду, який наклав на Вас штраф.



Окрім вищесказаного, статтею 181 КАС України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.



Статтею 385 ЦПК України також встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.



Тобто в будь-якому випадку строк для оскарження до суду становить 10 днів і у разі пропуску даного строку без поважних причин суд відмовить Вам у прийнятті скарги чи адміністративної позовної заяви.



Якщо штраф був накладений на Вас місцевим судом, а Ви подасте адміністративну позовну заяву на незаконні дії державного виконавця до окружного адмінсуду, і навпаки, якщо штраф був накладений інспектором ДАІ, а Ви подасте скаргу до місцевого загального суду, то в таких випадках Вам відмовлять у прийнятті до розгляду відповідно позовної заяви чи скарги. (див. наприклад Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 01.09.2010 р.)



Зразок скарги



До ____________ міськрайонного суду

__________________ області


скаржник: Ваше ПІБ

адреса


особи, дії яких оскаржуються: Державний виконавець Відділу Державної виконавчої служби

міського (міськрайонного) управління юстиції

ПІБ

адреса (вказуєте адресу відділу ДВС)



Начальник Відділу Державної виконавчої служби

міського (міськрайонного) управління юстиції

ПІБ

адреса (вказуєте адресу відділу ДВС)




реквізити виконавчого документу:

постанова по справі про адміністративне

правопорушення серія ___ № _______ від __________201_ р.,

винесена інспектором ДПС відділення ДАІ

з обслуговування м. _________

ПІБ інспектора,

резолютивна частина – накладення штрафу в сумі ______ грн.




Скарга

про визнання дій державного виконавця та начальника відділу ДВС

незаконними та зобов’язання вчинитипевні дії


Я, ПІБ, «___» _____ 201_ р. отримав поштою з відділу ДВС постанову про відкриття виконавчогопровадженя. Оскільки дана постанова являється незаконною, я звернувся усно до державного виконавця ПІБ щодо питання скасування даної постанови у зв’язку з її невідповідністю Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак державний виконавець відмовив мені. Далі відповідно до закону України «Про звернення громадян» я подав скаргу щодо незаконних дій державного виконавця начальнику відповідного відділу ДВС ПІБ. Начальник ДВС розглянувши мою скаргу виніс відмовив в її задоволенні.

Вважаю такі дії державного виконавця ПІБ та начальника відділу Державної виконавчої служби _______________ міського (міськрайонного) управління юстиції ПІБ незаконними.


Так, державним виконавцем ПІБ «__»_____ 201_ р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом – постановою про адміністративне правопорушення від ____ 201_ р. серія __ № ________, винесеною інспектором ДПС відділення ДАІ ПІБ, та якою на мене було накладено штраф в сумі ______ грн. Як я вказав, постанову про відкриття виконавчого провадження я отримав «__»______ 201__ р.

Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження винесена на суму боргу, що становить подвійний розмір штрафу, що був накладений на мене постановою про адміністративне правопорушення серія ___ № _______ від __________201_ р.

Тобто, інспетором ДАІ було накладено штраф в сумі _____ грн., а виконавче провадження відкрито на подвійну суму штрафу, а саме на ______ грн., що є неправомірними діями виконавця.


Так, в частині 2 статті 308 КУпАП вказано: «У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу». Частина 1 цієї ж статті 308 передбачає, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП (15 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу), постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Отже, очевидно, що в ч. 2 ст. 308 КУпАП йде мова про примусове виконання саме органами державної виконавчої служби.

Тобто лише в порядку примусового виконання постанови про накладення штрафу органами державної виконавчої служби може бути стягнутий подвійний розмір штрафу, передбачений ч. 3 ст. 308 КУпАП. Діяльність органів державної виконавчої служби регулюється виключно Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

а) звернення стягнення на кошти та інше майно боржника,

б) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника.


Державний виконавець ПІБ не мав права виносити постанову про відкриття виконавчого провадження на суму боргу, що відповідає подвійному розміру штрафу, оскільки передбачити наперед, що виконавчий документ буде виконаний саме в примусовому порядку він не може, тим більше сам же в постанові про відкриття виконавчого провадження надав мені 7-денний строк для добровільного виконання. При цьому, навіть пропущення 7-денного строку для добровільної оплати не буде свідчити, що виконавчий документ буде виконаний в примусовому порядку. Для наявності факту примусового виконання постанови органи державної виконавчої служби повинні мати, наприклад, а) акт арешту та опису Вашого майна, відповідні докази реалізації цього майна та докази зарахування коштів від такої реалізації Вашого майна в рахунок штрафу за адмінправопорушення, б) докази стягнення грошових коштів із заробітної плати чи іншого доходу, як це визначено главою 4 «Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника» та главою 6 «Звернення стягнення на заробітну, пенсію, стипендію та інші доходи боржника» Закону України «Про виконавче провадження». Таких доказів державний виконавець та його керівник не мають.

Начальник ДВС не скористався повноваженнями відповідно до ч. 2 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» та не скасував незаконну постанову про відкриття виконавчого провадження.


Враховуючи викладені обставини винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від ____ 201_ р. є НЕЗАКОННОЮ, а тому підлягає скасуванню.


На підставі викладеного, відповідно до вимог статті 308 КУпАП, ст.ст. 32, 82, глав 4, 6 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 383 - 386 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення,



Прошу суд:

Визнати незаконними дії державного виконавця ПІБ по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від «___»____201_ р. щодо зазначення в цій постанові суми боргу, що становить подвійний розмір штрафу, що був накладений на мене постановою про адміністративне правопорушення серія ____ № _____ від «__»____201_ р. інспектором ДПС відділення ДАІ з обслуговування м. _________ ПІБ,
Визнати незаконними дії начальника відділу Державної виконавчої служби _____________ міського (міськрайонного) управління юстиції ПІБ щодо нескасування постанови про відкриття провадження від «___»____201_ р. підпорядкованого йому державного виконавця ПІБ.
Зобов’язати державного виконавця ПІБ та начальника відділу Державної виконавчої служби _____________ міського (міськрайонного) управління юстиції ПІБ скасувати неправомірну постанову про відкриття виконавчого провадження від ______ 201_ р.,
Стягнути з відділу Державної виконавчої служби _____________ міського (міськрайонного) управління юстиції на мою користь сплачені мною судовий збір 3,4 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 37 грн.




Додатки:
копія мого паспорту,
копія постанови про відкриття виконавчого провадження від «___»_____ 201_ р.,
копія постанови про адміністративне правопорушення серія ____ № _____ від «__»____201_ р.,
копія скарги начальнику відділу ДВС від ________ р.,
копія відповіді начальника відділу ДВС про відмову в задоволенні скарги від __________ р.
Квитанція про сплату судового збору 3,4 грн.,
Квитанція про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 37 грн.




«____» ________ 2011 року ________________







Зразок адміністративної позовної заяви



До ____________ окружного адміністративного суду,

адреса суду


позивач: ________________________________

проживаю: індекс, м. ______________,

вул. ______________, буд. ___, кв. ___

тел. __________


відповідач: Відділ Державної виконавчої служби

міського (міськрайонного) управління юстиції

ПІБ

адреса ДВС

адреса: ____________________________

телефон не відомо


Адміністративна позовна заява

про визнання дій державного виконавця та начальника відділу ДВС

незаконними та зобовя’язання вчинитипевні дії



Я, ПІБ, «___» _____ 201_ р. отримав поштою з відділу ДВС постанову про відкриття виконавчогопровадженя. Оскільки дана постанова являється незаконною, я звернувся усно до державного виконавця ПІБ щодо питання скасування даної постанови у зв’язку з її невідповідністю Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак державний виконавець відмовив мені. Далі я подав скаргу на дії державного виконавця начальнику відповідного відділу ДВС ПІБ. Начальник ДВС розглянувши мою скаргу виніс постанову про відмову в задоволенні скарги.

Вважаю такі дії державного виконавця ПІБ та начальника відділу Державної виконавчої служби _______________ міського (міськрайонного) управління юстиції ПІБ незаконними.


Так, державним виконавцем ПІБ «__»_____ 201_ р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом – постановою про адміністративне правопорушення від ____ 201_ р. серія __ № ________, винесеною інспектором ДПС відділення ДАІ ПІБ, та якою на мене було накладено штраф в сумі ______ грн. Як я вказав, постанову про відкриття виконавчого провадження я отримав «__»______ 201__ р.

Постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження винесена на суму боргу, що становить подвійний розмір штрафу, що був накладений на мене постановою про адміністративне правопорушення серія ___ № _______ від __________201_ р.

Інспетором ДАІ було накладено штраф в сумі _____ грн. Виконавче провадження відкрито на подвійну суму штрафу, а саме на ______ грн., що є неправомірними діями виконавця.


Так, в частині 2 статті 308 КУпАП вказано: «У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу». Частина 1 цієї ж статті 308 передбачає, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 КУпАП (15 днів з дня вручення постанови про накладення штрафу), постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. Отже, очевидно, що в ч. 2 ст. 308 КУпАП йде мова про примусове виконання саме органами державної виконавчої служби.

Тобто лише в порядку примусового виконання постанови про накладення штрафу органами державної виконавчої служби може бути стягнутий подвійний розмір штрафу, передбачений ч. 3 ст. 308 КУпАП. Діяльність органів державної виконавчої служби регулюється виключно Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 32 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є:

а) звернення стягнення на кошти та інше майно боржника,

б) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника.


Державний виконавець ПІБ не мав права виносити постанову про відкриття виконавчого провадження на суму боргу, що відповідає подвійному розміру штрафу, оскільки передбачити наперед, що виконавчий документ буде виконаний саме в примусовому порядку він не може, тим більше сам же в постанові про відкриття виконавчого провадження надав мені 7-денний строк для добровільного виконання. При цьому, навіть пропущення 7-денного строку для добровільної оплати не буде свідчити, що виконавчий документ буде виконаний в примусовому порядку. Для наявності факту примусового виконання постанови органи державної виконавчої служби повинні мати, наприклад, а) акт арешту та опису Вашого майна, відповідні докази реалізації цього майна та докази зарахування коштів від такої реалізації Вашого майна в рахунок штрафу за адмінправопорушення, б) докази стягнення грошових коштів із заробітної плати чи іншого доходу, як це визначено главою 4 «Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника» та главою 6 «Звернення стягнення на заробітну, пенсію, стипендію та інші доходи боржника» Закону України «Про виконавче провадження». Таких доказів державний виконавець та його керівник не мають.

Начальник ДВС не скористався повноваженнями відповідно до ч. 2 статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» та не скасував незаконну постанову про відкриття виконавчого провадження.


Враховуючи викладені обставини винесена постанова про відкриття виконавчого провадження від ____ 201_ р. є НЕЗАКОННОЮ, а тому підлягає скасуванню.


На підставі викладеного, відповідно до вимог статті 308 КУпАП, ст.ст. 32, 82 глав 4, 6 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 104-106, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. 307, 308 Кодексу України про адміністративні правопорушення,



Прошу суд:

Визнати незаконною дію Відділу Державної виконавчої служби _____________ міського (міськрайонного) управління юстиції, а саме державного виконавця ПІБ, по винесенню постанови про відкриття виконавчого провадження від «___»____201_ р. щодо зазначення в цій постанові суми боргу, що становить подвійний розмір штрафу, що був накладений на мене постановою про адміністративне правопорушення серія ____ № _____ від «__»____201_ р. інспектором ДПС відділення ДАІ з обслуговування м. _________ ПІБ,
2. Зобов’язати Відділ Державної виконавчої служби _____________ міського (міськрайонного) управління юстиції ПІБ скасувати неправомірну постанову про відкриття виконавчого провадження від ______ 201_ р.





Додатки:
копія мого паспорту,
копія постанови про відкриття виконавчого провадження від «___»_____ 201_ р.,
копія постанови про адміністративне правопорушення серія ____ № _____ від «__»____201_ р.,
копія скарги начальнику відділу ДВС від ________ р.,
копія відповіді начальника відділу ДВС про відмову в задоволенні скарги від __________ р.,
квитанція про сплату судового збору в сумі 3,4 грн.





«____» ________ 2011 року ______________

к теме о прокуратуре..


((текстовка 2008 года ))

Стоит ли предпринимателям «бояться» прокуратуру вместе с её «неопределенностью» прокурорского надзора?

Наверное, мало кто из предпринимателей может похвастаться тем, что его деятельность ни разу не попадала в поле зрения прокуратуры, даже если речь шла не о подведомственных ей преступлениях, а всего лишь о надзоре за соблюдением законов.

При этом «точки пересечения» субъектов предпринимательской деятельности с прокуратурой, как правило, возникают на двух «перекрестках». Первый – когда к предпринимателю приходит сотрудник прокуратуры (к счастью, личные визиты без предупреждений случаются весьма нечасто) и собирает необходимую информацию (обследует, опрашивает, отбирает и т. д.), либо когда предпринимателю поступает по почте запрос, на который следует ответить в нереально короткие сроки. К первому случаю можно отнести и требование (часто без указания причин и оснований такого вызова) явиться в определенный день и час в прокуратуру. И второй – когда предприниматель, возмущенный произволом «ретивого» должностного лица государственного органа, подает или намеревается подать прокурору жалобу на неправомерные действия проверяющего.

Действительно, «многогранность» полномочий прокуратуры требует соответствующего «нормативного» анализа. Думаем, для предпринимателей в первую очередь интерес представляют следующие вопросы:
насколько правомерны визиты (запросы, требования) работников прокуратуры?;
насколько могут быть реальны и обоснованы угрозы чиновников (а иногда и конкурентов, контрагентов, партнеров, компаньонов и пр.) типа «в противном случае вами займется прокуратура»?;
когда предпринимателю самому можно обращаться в прокуратуру, и насколько действенны подобные обращения?

В данной статье речь пойдет об «объективном пересечении» с прокуратурой, когда оно не зависит от воли и/или сознания предпринимателя. Или, если обозначить «объективность» иначе, когда предприниматель становится «объектом» правоотношений, инициатором и стороной (субъектом) которых выступает прокуратура в лице ее полномочного представителя. Однако сразу оговоримся, что все сказанное далее применяется к тем действиям работников прокуратуры, которые можно включить в состав мероприятий, называющихся «надзор за соблюдением законов». Если же требования прокурора касаются расследования по уголовному делу, то все объяснения и документы, которые необходимо предоставить, приобретают статус доказательств, и такие правоотношения подпадают под сферу действия другого закона – Уголовно-процессуального кодекса Украины.

Сформулируем функции прокуратуры в соответствии с действующим законодательством. Они перечислены в ст. 121 Конституции Украины, а также в ст. 5 Закона Украины от 05.11.91 г. № 1789-XII «О прокуратуре» (далее – Закон № 1789) и включают в себя:
поддержание государственного обвинения в суде;
представительство интересов гражданина или государства в суде в случаях, предусмотренных законом;
надзор за соблюдением законов органами, которые проводят оперативно-розыскную деятельность, дознание, досудебное следствие;
надзор за соблюдением законов при исполнении судебных решений в уголовных делах, а также при применении иных мер принудительного характера, связанных с ограничением личной свободы граждан.

Данный перечень является исчерпывающим. Более того, ч. 2 ст. 5 Закона № 1789 предусмотрено, что на прокуратуру не может возлагаться выполнение функций, не предусмотренных Конституцией Украины и данным Законом.

Безусловно, не следует забывать о существовании других норм Закона № 1789, определяющих, в частности, полномочия прокурора. В соответствии со ст. 20 Закона № 1789 прокурор имеет право:
беспрепятственно… входить в помещения… иметь доступ к документам и материалам… письменно требовать представления в прокуратуру… документов и материалов;
требовать для проверки решения, распоряжения, инструкции и прочие акты и документы…;
требовать от руководителей… проведения проверок, ревизий деятельности подчиненных и подконтрольных предприятий, учреждений, организаций…;
вызывать должностных лиц и граждан, требовать от них устных и письменных объяснений относительно нарушений закона.

Перечень прав достаточно обширен, но насколько он действительно применим, следует разобраться. Как известно, праву одного субъекта соответствует обязанность другого. Наиболее наглядно данный принцип просматривается в договорных правоотношениях. Например, праву продавца требовать оплату за поставленный товар соответствует обязанность покупателя произвести такую оплату; или праву покупателя (потребителя) требовать товарный чек соответствует обязанность продавца (торгового предприятия) выдать такой чек.

Сфера правоотношений, рассматриваемых в данной статье, несколько иная: здесь имеют место отношения власти и подчинения, предусматривающие юридическое неравенство сторон. Однако это не исключает необходимости наличия указанного принципа (праву одного субъекта должна соответствовать обязанность другого) и во взаимоотношениях предприниматель – прокурор. Однако обязанности «другой стороны» (предпринимателя) не перечислены в Законе № 1789 так же подробно, как указанные выше права прокурора. Но они существуют.

Согласно ст. 8 Закона № 1789 требования прокурора, отвечающие действующему законодательству, являются обязательными для всех органов, предприятий, учреждений, должностных лиц, граждан и выполняются неотложно или в предусмотренные законом (определенные прокурором) сроки. Таким образом, для того, чтобы правам прокурора соответствовали обязанности предпринимателя, необходимо, чтобы требования, составляющие предмет этих прав, были законными. Теперь важно рассмотреть указанные в ст. 20 Закона № 1789 права прокурора сквозь призму функций прокуратуры, предусмотренных ст. 121 Конституции Украины и ст. 5 Закона № 1789.

Нас интересует, какую именно функцию выполняет прокурор, требуя от предпринимателя, например, представления документов, подтверждающих право собственности на определенное имущество или касающихся договорных отношений с тем или иным контрагентом и т. д., – функцию поддержания государственного обвинения (представительства интересов государства) в суде или функцию надзора за соблюдением законности милицией? Вряд ли. Теперь процитируем еще раз ч. 2 ст. 5 Закона № 1789: «на прокуратуру не может возлагаться выполнение функций, не предусмотренных Конституцией Украины и настоящим Законом». Таким образом, получается, что требования прокурора, являющие собой воплощение его прав, зачастую не связаны с функциональным назначением прокуратуры. Или проще – не входят в его функции. А соответственно эти требования, мягко говоря, не совсем законны. Таким правам прокурора должны и соответствовать «не совсем» обязанности предпринимателя выполнять требования прокурора.

Кроме всего сказанного, важным представляется факт наличия в п. 9 Переходных положений Конституции Украины (о котором нередко вспоминают наиболее «продвинутые» прокуроры, особенно при активном противодействии со стороны предпринимателей) сведений о функциях прокуратуры. Данный пункт звучит так: «прокуратура продолжает в соответствии с действующими законами функцию надзора за соблюдением и применением законов и функцию предварительного следствия – до введения в действие законов, регулирующих деятельность государственных органов, относительно контроля за соблюдением законов и до формирования досудебного следствия и введения в действие законов, регулирующих их функционирование». Единственным действующим законом, определяющим функции прокуратуры, является Закон № 1789. Однако в нем нет никаких сведений о функциях, не предусмотренных Конституцией Украины. А других действующих законов, устанавливающих функции прокуратуры, просто не существует. Соответственно, независимо от наличия в Конституции п. 9 Переходных положений, «функциональный» объем прокуратуры не меняется.

Важным представляется вопрос об ответственности предпринимателя, которая может наступить, если он сочтет требования прокурора «не совсем законными» (с позиции функционального назначения прокуратуры) и откажется их выполнять.

Согласно ч. 2 ст. 1856 Кодекса Украины об административных правонарушениях (далее – КУоАП) оставление должностным лицом без рассмотрения… протеста, предписания или представления прокурора, а также несвоевременный ответ на представление, протест, предписание влекут за собой наложение штрафа от 5 до 8 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан (далее – ннмдг). Из данной статьи вытекает следующее:
для того чтобы привлечь к ответственности предпринимателя по этой статье, необходимо, чтобы документ из прокуратуры, на который будет дан несвоевременный ответ либо который останется без рассмотрения, носил четко определенное название «представление», «протест», «предписание». Во всех иных случаях состава правонарушения не будет;
данная статья предусматривает обязательное наличие специального субъекта (должностного лица). То есть к административной ответственности по данной статье может быть привлечен только директор (управляющий) юридического лица (филиала и пр.), наделенный соответствующими полномочиями, либо иное должностное лицо. Поскольку предприниматель не является должностным лицом, то и к ответственности по данной статье он не может быть привлечен.

Согласно ч. 1 ст. 1858 КУоАП невыполнение должностным лицом законных требований прокурора о проведении проверки или ревизии подконтрольных или подчиненных предприятий, учреждений, организаций… о предоставлении необходимых материалов, влечет за собой наложение штрафа от 2 до 5 ннмдг. Здесь важным представляется следующий момент: требования должны быть законными и их законность должен доказывать именно прокурор, инициирующий привлечение лица к административной ответственности. Кроме того, мы снова видим обязательное наличие «специального субъекта».
Статья 1858 КУоАП: Уклонение от выполнения законных требований прокурора:

Невыполнение должностным лицом законных требований прокурора о проведении проверки или ревизии деятельности подконтрольных или подчиненных предприятий, учреждений, организаций или о выделении специалистов для проведения такой проверки, о представлении необходимых материалов –
влечет за собой наложение штрафа от двух до пяти не облагаемых налогом минимумов доходов граждан.
Уклонение от прибытия по вызову в прокуратуру:
влечет за собой наложение штрафа на граждан от трех до восьми не облагаемых налогом минимумов доходов граждан, а на должностных лиц – от пяти до десяти не облагаемых налогом минимумов доходов граждан.

Единственной действительно «опасной» является ч. 2 ст. 1858 КУоАП: уклонение от прибытия по вызову в прокуратуру, которое влечет за собой наложение штрафа на граждан – от 3 до 8 ннмдг, на должностных лиц – от 5 до 10 ннмдг. В данном случае прокурору необходимо наличие неоспоримых доказательств того, что гражданин (директор и пр.) действительно уведомлен о дате и времени вызова.

Естественно, в пределах данной статьи нельзя описать все неблагоприятные последствия, прямо не предусмотренные действующим законодательством, которые зачастую имеют место и бывают весьма печальны. Потому для каждого конкретного случая необходим индивидуальный подход. В первую очередь нужно определить, насколько «безопасным» будет выполнение требований прокурора сравнительно с «активным противодействием». В то же время информация, изложенная здесь, может послужить основой для грамотного противодействия явно незаконным притязаниям, «наездам» и угрозам (как ни печально, но такая возможность сегодня не исключается).

Но лучше всего, если «назревает» какая-то ситуация, связанная с прокуратурой, то лучше поступить так, как поступают американцы и вообще все граждане цивилизованного мира: обратитесь к адвокату, или хотя бы к юристу. Консультация Вам обойдётся значительно дешевле, чем последствия юридически безграмотных поступков.

к теме о прокуратуре..


((текстовка 2008 года ))

Стоит ли предпринимателям «бояться» прокуратуру вместе с её «неопределенностью» прокурорского надзора?

Наверное, мало кто из предпринимателей может похвастаться тем, что его деятельность ни разу не попадала в поле зрения прокуратуры, даже если речь шла не о подведомственных ей преступлениях, а всего лишь о надзоре за соблюдением законов.

При этом «точки пересечения» субъектов предпринимательской деятельности с прокуратурой, как правило, возникают на двух «перекрестках». Первый – когда к предпринимателю приходит сотрудник прокуратуры (к счастью, личные визиты без предупреждений случаются весьма нечасто) и собирает необходимую информацию (обследует, опрашивает, отбирает и т. д.), либо когда предпринимателю поступает по почте запрос, на который следует ответить в нереально короткие сроки. К первому случаю можно отнести и требование (часто без указания причин и оснований такого вызова) явиться в определенный день и час в прокуратуру. И второй – когда предприниматель, возмущенный произволом «ретивого» должностного лица государственного органа, подает или намеревается подать прокурору жалобу на неправомерные действия проверяющего.

Действительно, «многогранность» полномочий прокуратуры требует соответствующего «нормативного» анализа. Думаем, для предпринимателей в первую очередь интерес представляют следующие вопросы:
насколько правомерны визиты (запросы, требования) работников прокуратуры?;
насколько могут быть реальны и обоснованы угрозы чиновников (а иногда и конкурентов, контрагентов, партнеров, компаньонов и пр.) типа «в противном случае вами займется прокуратура»?;
когда предпринимателю самому можно обращаться в прокуратуру, и насколько действенны подобные обращения?

В данной статье речь пойдет об «объективном пересечении» с прокуратурой, когда оно не зависит от воли и/или сознания предпринимателя. Или, если обозначить «объективность» иначе, когда предприниматель становится «объектом» правоотношений, инициатором и стороной (субъектом) которых выступает прокуратура в лице ее полномочного представителя. Однако сразу оговоримся, что все сказанное далее применяется к тем действиям работников прокуратуры, которые можно включить в состав мероприятий, называющихся «надзор за соблюдением законов». Если же требования прокурора касаются расследования по уголовному делу, то все объяснения и документы, которые необходимо предоставить, приобретают статус доказательств, и такие правоотношения подпадают под сферу действия другого закона – Уголовно-процессуального кодекса Украины.

Сформулируем функции прокуратуры в соответствии с действующим законодательством. Они перечислены в ст. 121 Конституции Украины, а также в ст. 5 Закона Украины от 05.11.91 г. № 1789-XII «О прокуратуре» (далее – Закон № 1789) и включают в себя:
поддержание государственного обвинения в суде;
представительство интересов гражданина или государства в суде в случаях, предусмотренных законом;
надзор за соблюдением законов органами, которые проводят оперативно-розыскную деятельность, дознание, досудебное следствие;
надзор за соблюдением законов при исполнении судебных решений в уголовных делах, а также при применении иных мер принудительного характера, связанных с ограничением личной свободы граждан.

Данный перечень является исчерпывающим. Более того, ч. 2 ст. 5 Закона № 1789 предусмотрено, что на прокуратуру не может возлагаться выполнение функций, не предусмотренных Конституцией Украины и данным Законом.

Безусловно, не следует забывать о существовании других норм Закона № 1789, определяющих, в частности, полномочия прокурора. В соответствии со ст. 20 Закона № 1789 прокурор имеет право:
беспрепятственно… входить в помещения… иметь доступ к документам и материалам… письменно требовать представления в прокуратуру… документов и материалов;
требовать для проверки решения, распоряжения, инструкции и прочие акты и документы…;
требовать от руководителей… проведения проверок, ревизий деятельности подчиненных и подконтрольных предприятий, учреждений, организаций…;
вызывать должностных лиц и граждан, требовать от них устных и письменных объяснений относительно нарушений закона.

Перечень прав достаточно обширен, но насколько он действительно применим, следует разобраться. Как известно, праву одного субъекта соответствует обязанность другого. Наиболее наглядно данный принцип просматривается в договорных правоотношениях. Например, праву продавца требовать оплату за поставленный товар соответствует обязанность покупателя произвести такую оплату; или праву покупателя (потребителя) требовать товарный чек соответствует обязанность продавца (торгового предприятия) выдать такой чек.

Сфера правоотношений, рассматриваемых в данной статье, несколько иная: здесь имеют место отношения власти и подчинения, предусматривающие юридическое неравенство сторон. Однако это не исключает необходимости наличия указанного принципа (праву одного субъекта должна соответствовать обязанность другого) и во взаимоотношениях предприниматель – прокурор. Однако обязанности «другой стороны» (предпринимателя) не перечислены в Законе № 1789 так же подробно, как указанные выше права прокурора. Но они существуют.

Согласно ст. 8 Закона № 1789 требования прокурора, отвечающие действующему законодательству, являются обязательными для всех органов, предприятий, учреждений, должностных лиц, граждан и выполняются неотложно или в предусмотренные законом (определенные прокурором) сроки. Таким образом, для того, чтобы правам прокурора соответствовали обязанности предпринимателя, необходимо, чтобы требования, составляющие предмет этих прав, были законными. Теперь важно рассмотреть указанные в ст. 20 Закона № 1789 права прокурора сквозь призму функций прокуратуры, предусмотренных ст. 121 Конституции Украины и ст. 5 Закона № 1789.

Нас интересует, какую именно функцию выполняет прокурор, требуя от предпринимателя, например, представления документов, подтверждающих право собственности на определенное имущество или касающихся договорных отношений с тем или иным контрагентом и т. д., – функцию поддержания государственного обвинения (представительства интересов государства) в суде или функцию надзора за соблюдением законности милицией? Вряд ли. Теперь процитируем еще раз ч. 2 ст. 5 Закона № 1789: «на прокуратуру не может возлагаться выполнение функций, не предусмотренных Конституцией Украины и настоящим Законом». Таким образом, получается, что требования прокурора, являющие собой воплощение его прав, зачастую не связаны с функциональным назначением прокуратуры. Или проще – не входят в его функции. А соответственно эти требования, мягко говоря, не совсем законны. Таким правам прокурора должны и соответствовать «не совсем» обязанности предпринимателя выполнять требования прокурора.

Кроме всего сказанного, важным представляется факт наличия в п. 9 Переходных положений Конституции Украины (о котором нередко вспоминают наиболее «продвинутые» прокуроры, особенно при активном противодействии со стороны предпринимателей) сведений о функциях прокуратуры. Данный пункт звучит так: «прокуратура продолжает в соответствии с действующими законами функцию надзора за соблюдением и применением законов и функцию предварительного следствия – до введения в действие законов, регулирующих деятельность государственных органов, относительно контроля за соблюдением законов и до формирования досудебного следствия и введения в действие законов, регулирующих их функционирование». Единственным действующим законом, определяющим функции прокуратуры, является Закон № 1789. Однако в нем нет никаких сведений о функциях, не предусмотренных Конституцией Украины. А других действующих законов, устанавливающих функции прокуратуры, просто не существует. Соответственно, независимо от наличия в Конституции п. 9 Переходных положений, «функциональный» объем прокуратуры не меняется.

Важным представляется вопрос об ответственности предпринимателя, которая может наступить, если он сочтет требования прокурора «не совсем законными» (с позиции функционального назначения прокуратуры) и откажется их выполнять.

Согласно ч. 2 ст. 1856 Кодекса Украины об административных правонарушениях (далее – КУоАП) оставление должностным лицом без рассмотрения… протеста, предписания или представления прокурора, а также несвоевременный ответ на представление, протест, предписание влекут за собой наложение штрафа от 5 до 8 не облагаемых налогом минимумов доходов граждан (далее – ннмдг). Из данной статьи вытекает следующее:
для того чтобы привлечь к ответственности предпринимателя по этой статье, необходимо, чтобы документ из прокуратуры, на который будет дан несвоевременный ответ либо который останется без рассмотрения, носил четко определенное название «представление», «протест», «предписание». Во всех иных случаях состава правонарушения не будет;
данная статья предусматривает обязательное наличие специального субъекта (должностного лица). То есть к административной ответственности по данной статье может быть привлечен только директор (управляющий) юридического лица (филиала и пр.), наделенный соответствующими полномочиями, либо иное должностное лицо. Поскольку предприниматель не является должностным лицом, то и к ответственности по данной статье он не может быть привлечен.

Согласно ч. 1 ст. 1858 КУоАП невыполнение должностным лицом законных требований прокурора о проведении проверки или ревизии подконтрольных или подчиненных предприятий, учреждений, организаций… о предоставлении необходимых материалов, влечет за собой наложение штрафа от 2 до 5 ннмдг. Здесь важным представляется следующий момент: требования должны быть законными и их законность должен доказывать именно прокурор, инициирующий привлечение лица к административной ответственности. Кроме того, мы снова видим обязательное наличие «специального субъекта».
Статья 1858 КУоАП: Уклонение от выполнения законных требований прокурора:

Невыполнение должностным лицом законных требований прокурора о проведении проверки или ревизии деятельности подконтрольных или подчиненных предприятий, учреждений, организаций или о выделении специалистов для проведения такой проверки, о представлении необходимых материалов –
влечет за собой наложение штрафа от двух до пяти не облагаемых налогом минимумов доходов граждан.
Уклонение от прибытия по вызову в прокуратуру:
влечет за собой наложение штрафа на граждан от трех до восьми не облагаемых налогом минимумов доходов граждан, а на должностных лиц – от пяти до десяти не облагаемых налогом минимумов доходов граждан.

Единственной действительно «опасной» является ч. 2 ст. 1858 КУоАП: уклонение от прибытия по вызову в прокуратуру, которое влечет за собой наложение штрафа на граждан – от 3 до 8 ннмдг, на должностных лиц – от 5 до 10 ннмдг. В данном случае прокурору необходимо наличие неоспоримых доказательств того, что гражданин (директор и пр.) действительно уведомлен о дате и времени вызова.

Естественно, в пределах данной статьи нельзя описать все неблагоприятные последствия, прямо не предусмотренные действующим законодательством, которые зачастую имеют место и бывают весьма печальны. Потому для каждого конкретного случая необходим индивидуальный подход. В первую очередь нужно определить, насколько «безопасным» будет выполнение требований прокурора сравнительно с «активным противодействием». В то же время информация, изложенная здесь, может послужить основой для грамотного противодействия явно незаконным притязаниям, «наездам» и угрозам (как ни печально, но такая возможность сегодня не исключается).

Но лучше всего, если «назревает» какая-то ситуация, связанная с прокуратурой, то лучше поступить так, как поступают американцы и вообще все граждане цивилизованного мира: обратитесь к адвокату, или хотя бы к юристу. Консультация Вам обойдётся значительно дешевле, чем последствия юридически безграмотных поступков.

права человека в украине


http://www.khpg.org/ru/index.php?id=1301991963

застосування ст. 185 КУпАП, за злісню непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків


24.01.2011 08:29 | Автор: Администратор


Так, стаття 185 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за злісню непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.

Практика притягнення осіб до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП виявила багато недоліків та деякі зловживання з боку робітників міліції при складанні протоколів про адміністративни правопорушення на які нажаль не завжди належним чином реагують суди.

Так, дане правопорушення обов’язково передбачає наявність законної вимоги співробітника міліції. Саме законної. Вимоги працівника міліції та розпорядження — акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, — мають бути законодавчо обґрунтовані. В протоколі про адміністративне правопорушення повинні бути відображені які саме законні вимоги були висунуті працівниками міліції. Нажаль, в багатьох випадках, в протоколі вказується, що особа «вчинила злісну непокороу законій вимозі працівників міліції», при цьому в чьому полягали ці вимоги, в протоклі не вказується, що є підставою для закриття провадження по справі, у зв’язку з відстітністю складу адміністративного правопорушення. Траплялися випадки, коли внаслідок незаконних вимог працівників міліції фактично за відсутності у діяннях осіб складу адміністративних правопорушень протоколи складалися необґрунтовано, чим порушувалися конституційні права та свободи осіб. Натомість місцевими судами на підставі цих матеріалів виносилися необґрунтовані постанови, що тягло їх скасування

Приклад:

Постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10.04.2009 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП з призначенням адміністративного стягнення у вигляді арешту строком на 5 діб.

Як зазначено в матеріалах адміністративної справи 3-1018-09 , ОСОБА_1 10.04.2009 року, близько 05-00 годин, знаходячись в громадському місці, біля кафе «Весна», розташованому по вул. Задніпровській, 23-А у м. Запоріжжя, вчинив злісну непокору працівникам міліції при виконанні ними службових обов'язків, яке виразилося у погрожуванні фізичною розправою, спробі уникнути місця події, хватанні за формений одяг працівників міліції, грубій відмові проїхати у районний відділок міліції для вияснення обставин.

Адміністративна відповідальність згідно зі ст. 185 КУпАП настає, якщо буде скоєна злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків.

Однак, районним судом не встановлено та не описано в чому є злісна непокора ОСОБА_1 і яке законне розпорядження було пред'явлено ОСОБА_1 працівником міліції Котькорло В.О., і було це розпорядження законним.

Тому, 11.05.2009 року апеляційним судом Запорізької області постанова Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10. 04. 2009 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП з призначенням адміністративного стягнення у вигляді арешту строком на 5 діб була скасована, а адміністративна справа відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП закрита за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10595775

Пред’явлення зконної вимоги під час охорони громадського порядку. Про перебування його при виконанні службових обов’язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред’явлене відповідне посвідчення. Пред’явлення ж такої вимоги не під час охорони громадського порядку виключає адміністративну відповідальність за ст. 185 КУпАП.

Але нажаль, судова практика в цьому питанні має суперечності. Так, Верховний Суд України, в узагальненні «Практика розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління(статті 185—1852 КпАП) », вказав, що складом даного правопорушення виникає під час невиконання законної вимоги, яка пред’являється працівниками міліції «під час охорони громадського порядку». У підтвердженні цього є і відповідна судова практика.

Приклади:

Так, працівник ОВС УБОЗ УМВС України в Харківській області 1 червня 2005 р. склав протокол про адміністративне правопорушення відповідно до ст. 185 КпАП, згідно з яким 7 квітня 2005 р. о 17-й год. в.о. директора ХФ ЗАТ «Київстар GSM» К. відмовився на запит працівників УБОЗ надати інформацію про вхідні та вихідні дзвінки абонента. Відповідно до вимог ст. 31 Конституції та статей 187 і 1871 Кримінально-процесуального кодексу України така інформація може бути надана лише після винесення судом постанови. Проте у матеріалах справи така постанова відсутня. Крім того, відповідно до ст. 185 КпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які вчинили злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов’язків під час охорони громадського порядку. Отже, вимога працівників міліції була незаконною, а складений протокол щодо К. згідно зі ст. 185 КпАП неправомірний. За таких обставин постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 1 червня 2005 р. закрито провадження у справі за відсутністю у діях К. події та складу правопорушення.

Так, апеляційний суд Дніпропетровської області, 02.07.2010 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в містіДніпропетровськ апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на постанову судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2010 року, встановив, що ОСОБА_2 визнаний винним в тому, що 15.03.2010 р. о 10 год. 30 хвил. біля будівлі МВМ-1 Павлоградського МВ УМВС України, який розташований по вул. Ленінградській м. Павлограда, вчинив злісну непокору законним вимогам працівників міліції, виражався нецензурною лайкою.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 ставить питання про скасування постанови суду із закриттям провадження у справі за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доводи адвоката ОСОБА_1, ОСОБА_2 , вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови судді в межах скарги, дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення скарги.
У диспозиції ст. 185 КУпАП передбачено, що вимоги працівника міліції повинні бути пред'явлені під час охорони ним громадського порядку. Про перебування його при виконанні службових обов'язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред'явлене відповідне посвідчення. Таким чином, вимоги працівника міліції та розпорядження - акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, - мають бути законодавчо обґрунтовані.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДН № 36089 від 15.03.2010 року, 15.03.2010 р. о 10 год. 30 хвил. ОСОБА_2 біля будівлі МВМ-1 Павлоградського МВ УМВС України, який розташований по вул. Ленінградській м. Павлограда, вчинив злісну непокору законним вимогам працівників міліції, почав іти та виражався нецензурною лайкою. З огляду на зазначене, у протоколі відсутні відомості про те, що працівники міліції пред'явили ОСОБА_2 законні вимоги або розпорядження.

Тому, апеляційна скарга адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 була задоволена, постанова судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2010 року в справі про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 за ст. 185 КУпАП скасована, провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 за ст. 185 КУпАП - закрито за п.1 ст.247 КУпАП за відсутності складу адміністративного правопорушення.

Але є і протилежні рішення суду.

Так, постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.08.2010 року ОСОБА_2 визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.185 КУпАП та підданий адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 136 (сто тридцять шість) гривень.

Як вбачається зі змісту даної постанови, ОСОБА_2 12.08.2010 року з 19 год. 50 хв. до 22 год., знаходячись в приміщенні ТЕЦ-5, за адресою: м.Київ, вул.Промислова, 4, вчинив злісну непокору законним вимогам працівників міліції, не пропускав на територію ТЕЦ-5 для проведення слідчих дій працівників прокуратури та слідчо-оперативної групи. Своїми діями ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Не погоджуючись з постановою судді, ОСОБА_2 25.08.2010 року подав апеляційну скаргу через поштову установу, в якій просить постанову суду скасувати, провадження по справі закрити за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд м. Києва неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції не встановив, а тому 12 жовтня 2010 року постанова суду першої інстанції була залишена без змін.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/13228167

Також, наведеним раніше прикладом, апеляційний суд Запорізької області хоча і скасував постанову суду першої інстанції з інших підстав, але у своїй постанові вказав, що «адміністративна відповідальність згідно зі ст. 185 КУпАП настає, якщо буде скоєна злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків». Нагадаємо що за обставинами справи, вимоги працівників міліції були висунуті теж не «у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку».

Узагальнюючи вищевикладені приклади, звернувшись до назви розділу КУпАП та назви самої статті 185 КУпАП та цілей законодавця при прийняття вказаної норми, вважаємо більш правильною позицію апеляційного суду м. Києва та вказівки апеляційного суду Запорізької області, оскільки диспозиція ст. 185 КУпАП містить два різні складу правопорушення. Перший склад, це «злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків», тобто відповідальність має наставити за невиконання кожного розпорядження чи вимоги працвника міліції, якщо вони законні та пред’являються при виконанні ними службових обов’язків. Оскільки звуження складу правопорушення до невиконання цих вимог і розпоряджень працівників міліції тільки у разі якщо вони приймать участь в охороні громадського порядку ставить на нівець завдання, функції, права та обов’язки міліції, оскільки їхні інші законні вимоги і розпорядження не будуть забезпечені заходами адміністративного впливу. Та їхні інші вимоги можно буде не виконувати взагалі і за це не буде ніякої відповідальності.

Другий же склад правопорушення, це «вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку». І саме до цих осіб відноситься «у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку», оскільки забезпечення виконання вимог цих осіб пов'язується тільки якщо вони виконуть певну делеговану функцію – охорону громадського порядку.

Також, часто-густо до осіб неправомірно вживалися заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, особливо адміністративне затримання. Однак усупереч вимогам ст. 261 КпАП не завжди складалися протоколи про адміністративне затримання правопорушників, що ускладнювало суду можливість правильно обчислити строк адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту. При цьому в резолютивній частині постанови суду про адміністративне правопорушення обов’язково мають бути вказані час і дата, з якої обчислюється арешт. Проте іноді адміністративний арешт призначається судом без урахування всіх обставин справи.

Наприклад, постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 січня 2005 р. К. притягнуто до адміністративної відповідальності відповідно до ст. 185 КпАП та накладено адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту. Строк стягнення постановлено обчислювати з моменту затримання, однак протокол про адміністративне затримання у справі відсутній.

Також треба приділити увагу і незаконності використання норми данної статті працівниками міліції, які за її допомогою отримуть більш-менш законні підстави для затримання особи, з метою отримати від неї зізнання у вчиненні якогось злочину. А суди належним чином не перевіряли законності затримання особи та законності складання у відношенні неї протоколу про адміністративне правопорушення.

Приклад:

Так, постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2010 року ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 15 липня 2010 року близько 15 години 30 хвилин, знаходячись біля АДРЕСА_2, висловлювався на адресу працівників міліції нецензурною лайкою, чинив фізичний опір.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 просив постанову суду скасувати та закрити провадження у справі.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши ОСОБА_1, який підтримав апеляційну скаргу та пояснив, що він був весь день у Індустріальному РВ ДМУ УМВС в Дніпропетровській області, у зв’язку з тим, що в будинку де він проживає було скоєно вбивство, та його викликали по цьому питання в райвідділ, але потім його відвезли до Індустріального суду м. Дніпропетровська, де суддя Мороз В.П. безпідставно притягнув його до адміністративної відповідальності та наклав стягнення у вигляді адміністративного арешту строком на десять діб, адвоката ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу та пояснив, що у зв’язку з тим, що працівників міліції не було обґрунтованих підстав для затримання ОСОБА_1 в порядку ст.. 115 КПК України на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді арешту для проведення слідчих дій, свідка ОСОБА_3, який вказує на те, що 15 липня 2010 року ОСОБА_4 був у райвідділу, вивчивши матеріали справи й перевіривши законність та обґрунтованість постанови судді в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляція підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 185 КУпАП до адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті особи за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких самих дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.

У постанові судді зазначено, що ОСОБА_1, висловлювався на адресу працівника міліції нецензурною лайкою, чинив фізичний опір.

Проте на порушення вимог ст. 283 КУпАП в них не викладено обставин, які були встановлені при розгляді справи, не вказано, в чому конкретно ОСОБА_1 чинив фізичний опір.

Лише в протоколі про адміністративне провадження від 15 липня 2010 року зазначено, що ОСОБА_1 висловлювався на адресу працівників міліції нецензурною лайкою та чинив фізичний опір. Крім того, як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ДН №0611621 ОСОБА_1 відмовився від підпису в протоколі, а також немає в протоколі і підписів свідків.
Висновок же суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 вчинив злісну непокору працівнику міліції, не підтверджується сукупністю зібраних у справі доказів, а тому 16.08.2010 року апеляційним судом Дніпропетровської області постанова Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2010 року про накладення адміністративного стягнення була скасована, і провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 185 КУпАП закрито через відсутність складу адміністративного правопорушення – за п. 1 ст. 247 КУпАП.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/10883157


СУДЕБНАЯ ПРАКТИКА

http://sudpraktika.in.ua/praktika-rozgl ... 85-2-kpap/


приказ МВД N 185 від 22.02.2001

Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/m ... g=z0272-01

У випадках, передбачених КУпАП ( 80731-10, 80732-10 ), до
протоколу вносяться прізвища, ім'я та по батькові двох свідків
правопорушення, адреси їх місця проживання, а також ставляться
підписи свідків.

Посадова особа, яка розглядає протокол, виносить рішення про
задоволення чи відхилення заяви або клопотання, про що робиться
відповідний запис у протоколі.






кому интересно, для сравнения

Н А К А З 26.02.2009 N 77

оформлення працівниками ДАІ МВС матеріалів про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху


2.12. Розгляд справи розпочинається з представлення посадової
особи, яка розглядає дану справу. Посадова особа, що розглядає
справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається
до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть
участь у розгляді справи, їх права й обов'язки. Після цього
оголошується протокол про адміністративне правопорушення,
заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи,
досліджуються докази і[u] вирішуються клопотання. [/u]
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/m ... g=z0374-09

есть разница по ходатайствам.???????

и о свидетелях ни слова ( может я не нашел?)
куап один,
но для гаи особая инструкция

прокурорские проверки

http://marmaer.com.ua/a42159-proverki-p ... chast.html


Стаття 5. Функції прокуратури

Прокуратура України становить єдину систему, на яку
відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються
такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень
у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів
примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи
громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не
передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і цим Законом.
{ Стаття 5 в редакції Закону N 2663-III ( 2663-14 ) від
12.07.2001 }

ВСЕ

При осуществлении ДАННЫХ функций прокурор и реализует свои полномочия согласно любимой ст.20 Закона «О прокуратуре». Во всех остальных случаях, прежде чем что-либо «истребовать», прокурору нужно еще поискать соответствующую функцию в ИНЫХ действующих законах. Преграда этому – лень и сложившиеся «понятия».

http://blog.liga.net/user/drobotenko/article/1043.aspx

Науково-практичний коментар до Кодексу України про адміністративні правопорушення КУпАП Комзюк Калюжний Погрібний 2008р.

http://studrada.com.ua/content/науково-практичний-коментар-до-кодексу-україни-про-адміністративні-правопорушення-купап-комз

www.pozovna.com.ua


http://www.pozovna.com.ua/administrativ ... i-dii.html

ха, а позовні заяви там платные....!!! через смс...

_________________
www.youtube.com/user/PORUAN21

все познается в сравнении.

полезная информация

юридическая помощь водителям

http://oshtrafovali.net.ua/