ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 вересня 2017 року м. Київ К/800/25069/16
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів:Рецебуринського Ю.Й., Черпака Ю.К., при секретарі: Борілло Ю.В., -
розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Інспектора другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядової поліції Симаченко Інни Вікторівни, третя особа - Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції, про визнання рішення суб'єкта владних повноважень неправомірним, за касаційною скаргою Інспектора другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядової поліції Симаченко Інни Вікторівни на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, -
в с т а н о в и в :
ОСОБА_4 1 лютого 2016 року звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати неправомірними дії інспектора другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядової поліції Симаченко І.В. та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 863572 від 21 січня 2016 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 5 липня 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, інспектор другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядова поліції Симаченко І.В. оскаржила її в апеляційному порядку.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 серпня 2016 року зазначену апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з несплатою відповідачем судового збору.
Ухвалою від 25 серпня 2016 року Одеський апеляційний адміністративний суд відмовив інспектору другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядовій поліції Симаченко І.В. у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, її апеляційну скаргу на постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 5 липня 2016 року повернув у зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги.
У касаційній скарзі інспектор другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядова поліції Симаченко І.В., посилаючись на порушення апеляційним судом норм права, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року і направити справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.
ОСОБА_4 подав письмові заперечення на зазначену касаційну скаргу відповідача, просить в задоволенні її вимог відмовити.
Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Зокрема, Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (у редакції станом на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3674-VI) визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).
За статтями 1, 2 вказаного Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платники судового збору є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина 2 статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною 2 цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини 2 цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа-підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).
Відповідно до статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанову уповноваженого органу державної влади чи його посадової особи [так само як постанову адміністративної комісії чи рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради (пункти 1, 2 цієї частини статті)] про накладення адміністративного стягнення <…> може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Наведеним вище нормам статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення кореспондують положення підпункту 2 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України щодо предметної підсудності адміністративних справ, а також статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України, що встановлюють особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
У частині 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита. Визначальним у цій нормі є припис (веління) про те, що у разі незгоди і оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення особа, яка її оскаржила, не обтяжується обов'язком сплачувати платіж, який належить сплачувати на загальних підставах.
Отже, відповідно до положень статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення у поєднанні із частиною 4 статті 288 цього Кодексу, у разі прийняття уповноваженим органом державної влади чи його посадовою особою постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення (проступку), передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, суб'єкти, яким цим Кодексом надано право оскарження, можуть її оскаржити і звільняються від сплати платежу, який має справлятися за подання позовної заяви, скарги у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) чи до суду.
У частині 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення видом платежу, від якого звільняються особи, що оскаржують постанову про накладення адміністративного стягнення, встановлено державне мито. На час виникнення спірних правовідносин, що є предметом цього перегляду, за звернення до суду у випадку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державного управління сплачують інший вид платежу - судовий збір, правові засади справляння якого, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, як зазначено вище, встановлені Законом № 3674-VI.
Відповідно до положень статей 3, 4, 5 Закону № 3674-VI серед осіб, які мають сплачувати судовий збір або мають пільги щодо його сплати, та об'єктів справляння судового збору немає таких, які би мали його сплачувати за подання заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення та які би постанову про адміністративне правопорушення відносили до об'єктів справляння судового збору. У взаємозв'язку зі статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення цей Закон не встановлює підстав, умов, вимог, пільг щодо сплати судового збору чи державного мита органом (посадовою особою), який наклав адміністративне стягнення і який з огляду на своє процесуальне становище відповідача не підпадає і не може підпадати під категорію суб'єктів, що можуть оскаржити своє ж рішення про накладення адміністративного стягнення.
Ретроспективний аналіз встановленого статтею 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення права на оскарження постанови державного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення показує, що коло осіб, які мають право оскаржити таке рішення, порядок їх оскарження та підстави звільнення від сплати державного мита встановлені і діють у редакції Закону України від 24 вересня 2008 року № 586-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху». Положення зазначеної статті у цій редакції з урахуванням окремих змін та доповнень, що в основному не зачіпають положень щодо порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, є чинними й діють з 16 листопада 2008 року.
За Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93 «Про державне мито» (у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 3674-VI) державне мито справлялося із: 1) позовних заяв, заяв (скарг) у справах окремого провадження, <...>, з апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, <...>. Цей нормативний акт не містив положень про сплату державного мита як особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, так і органом (посадовою) особою, яка прийняла таку постанову.
З 11 листопада 2011 року набрав чинності Закон № 3674-VI, який із цієї дати не припинив дію законодавчих актів, які передбачали пільгу щодо сплати судового збору за подання заяви про розгляд в порядку адміністративного судочинства окремих видів рішень органів державної влади, як-от правила частини 4 статті 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або обмежив можливість прийняття таких актів у майбутньому.
За частиною 2 статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності раніше було остаточним і оскарженню не підлягало.
Положення цієї частини втратили чинність як такі, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини 2 статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України. У пункті 3 резолютивної частини цього Рішення Конституційний Суд України рекомендував Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання щодо оскарження судового рішення місцевого загального суду як адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У цьому Рішенні зазначено також, що у справах щодо притягнення до адміністративної відповідальності особи повинні мати право на інстанційне оскарження рішення місцевих загальних судів як адміністративних судів.
Визнання неконституційними положень частини 2 статті 1712 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що до і після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015 Закон № 3674-VI не визначав і не визначає об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати за подання апеляційної чи касаційної скарг на рішення адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Отже, за системного, цільового та нормативного підходу до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, у контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права сформулювало такий правовий висновок.
У справах про оскарження постанов у справах про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статей 2-4 Закону № 3674-VI позивач звільняється від сплати судового збору. Кодекс України про адміністративні правопорушення дає вичерпний перелік осіб, які можуть мати статус позивача у справах про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення і на цій підставі не повинні сплачувати судовий збір при зверненні до суду першої інстанції.
У випадку незгоди із судовим рішенням, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, позивач вправі оскаржити його в апеляційному порядку. Однаковою мірою це стосується й відповідача у спірних правовідносинах, оскільки він як рівноправна сторона в адміністративній справі також має право на апеляційне/касаційне оскарження судового рішення.
Необхідними умовами для обчислення та сплати судового збору за подання апеляційної/касаційної скарги у цій категорії справ є встановлення і віднесення предмета оскарження до об'єктів справляння судового збору; ставка цього платежу, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Розгляд позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення провадиться з урахуванням положень статей 287, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, які передбачають звільнення від сплати платежу за судовий перегляд цих рішень. Норми Закону № 3674-VI не містять положень щодо підстав, умов, розміру та порядку сплати судового збору за подання позовної заяви на постанову про накладення адміністративного стягнення, а відтак і за подання апеляційної/касаційної скарги.
У зв'язку з цим, за подання позивачем або відповідачем - суб'єктом владних повноважень апеляційної/касаційної скарги на рішення адміністративного суду у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення судовий збір у поряду і розмірах, встановлених Законом № 3674-VI, сплаті не підлягає.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 13 грудня 2016 року (справа № 21-1410а16), оприлюдненій 29 грудня 2016 року, та постанові від 31 січня 2017 року (справа № 21-1493а16), оприлюдненій 15 лютого 2017 року.
Отже, оскільки ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 і 25 серпня 2016 року про залишення апеляційної скарги інспектора другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядової поліції Симаченко І.В. на постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 5 липня 2016 року без руху та її повернення у зв'язку з несплатою відповідачем судового збору не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, який встановлює порядок прийняття апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, то колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що необхідно вийти за межі касаційної скарги відповідача та скасувати не тільки оскаржувану ухвалу апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, а і ухвалу цього ж суду про залишення такої апеляційної скарги без руху, з направленням справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Також, оскільки виходячи із правової позиції Верховного Суду України судовий збір у таких правовідносинах не підлягає сплаті і за подання касаційної скарги, то суд касаційної інстанції вважає за необхідне повернути сплачений судовий збір за подання касаційної скарги на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2016 року, постановлену у цій справі.
Керуючись статтями 87, 98, 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у х в а л и в :
Касаційну скаргу Інспектора другої роти другого батальйону Управління патрульної поліції у місті Одесі Департаменту патрульної поліції рядової поліції Симаченко Інни Вікторівни - задовольнити.
Ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 3 та 25 серпня 2016 року - скасувати, а справу - направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.
Повернути Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 1378 гривень, який перераховано на розрахунковий рахунок 31210255700007, отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, код банку отримувача (МФО): 820019, банк отримувача: ГУ ДКСУ у місті Києві, відповідно до платіжних доручень від 16 вересня 2016 року № 2263 та від 23 грудня 2016 року № 6549.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Штульман І.В.
Судді: Рецебуринський Ю.Й.
Черпак Ю.К.
_________________ Алексей из Одессы! "Горсвет" .... "Ночной дозор - всем выйти из ТЕМНОТЫ!" https://www.youtube.com/user/ActivistDK [email protected]
|